Матері зниклих на Донбасі українських солдат: «Ми більше не можемо мовчати»

П’ять історій воїнів, рідні яких не втрачають надію

За кілька днів до нового року 73 українці, яких  утримували бойовики в окупованому Донбасі, були звільнені.  Їх виміняли на 238 сепаратистів. До цього моменту обміни полоненими між Україною і так званими республіками «Л/ДНР» не проводилися півтора року. Востаннє восени 2016-го українській стороні передали представника місії ООН Юрія Супруна та покаліченого внаслідок вибуху волонтера Володимира Жемчугова в обмін на чотирьох людей, про яких клопотали бойовики. Також у грудні 2016 року сепаратисти звільнили одного із захисників Донецького аеропорту, а пізніше Київ передав бойовикам в односторонньому порядку 15 осіб, яких українська влада судила за сепаратизм та антидержавну діяльність.

З того часу обмін блокувався попри те, що на переговорах у Мінську ця тема постійно підіймалася всіма учасниками процесу. Нарешті у грудні 2017 року, напередодні свят, бойовики обміняли українських полонених на сепаратистів, частина яких, що показово, не хотіла повертатись «додому».

«Ми будемо докладати максимум зусиль, аби швидше витягнути усіх наших близьких і рідних», — сказав, зустрічаючи звільнених в аеропорту «Бориспіль» президент Петро Порошенко.

За останніми даними СБУ, у полоні бойовиків залишаються 108 українців. Інша ж сторона підтверджує наявність 94 полонених. Та це далеко не всі, хто насправді може перебувати у в’язницях бойовиків. Голова СБУ Василь Грицак зауважив, що 402 особи вважаються зниклими безвісти. Тобто можна хоча б сподіватися, що частина з цих людей перебувають у полоні. Більше всіх на це сподіваються рідні тих, кого вважають безвісти зниклими або ж заносять у списки військовополонених, хоча сторона бойовиків це не підтверджує.

За словами керівника всеукраїнського руху рідних учасників бойових дій «Берегиня» Алли Макух, головна невизначеність полягає у місці перебування людей, які, ймовірно, знаходяться у полоні. «Ми точно знаємо, що наші хлопці у полоні. Є свідчення того, що вони живі», — запевнила у коментарі «Главкому» активістка.

Мати бійця Андрія Маркіна Людмила Мирончук каже, що боротьба за звільнення сина триває вже декілька років і лише після останньої зустрічі із радником СБУ Юрієм Тандітом вона отримала надію на повернення хлопця. «Весь цей час ми ходили по різних міністерствах, посольствах, стукались у різні двері, та все було марно. Нам казали: «Не висувайтесь, бо зірвете обмін полоненими. Але після того, як у грудні звільнили хлопців, які перебували у Макіївській колонії, а наші діти все одно залишаються у бойовиків, ми більше не можемо мовчати», — коментує жінка.

На думку Алли Макух, пошук непідтверджених «Л/ДНР» людей із списків зниклих — найскладніше у процесі обміну для української сторони. Ні волонтерські організації, ні міжнародні структури не в змозі зараз проводити пошуки на окупованих територіях, бойовики блокують всі спроби отримати інформацію про таких полонених.

Коли за Русланом повернулися волонтери «Червоного хреста», то сина на місці не було

Олена Сугак, мати Руслана Сугака
Мій син не ховався від мобілізації. Не хотів, аби його діти думали, що їхній тато зрадник. У 2014 році отримав повістку. Служив у 40-му окремому мотопіхотному батальйоні «Кривбас» (батальйон ЗСУ, створений як добровольчий 40-й батальйон територіальної оборони «Кривбас» з мешканців Кривого Рогу та області – «Главком»), який мав охороняти територію Дніпропетровської області. Проте за вказівкою штабу АТО батальйон був виведений за межі  області — його тихенько вночі перекинули у сторону Слов’янська. Хлопці потрапили прямісінько під Іловайськ.

Під час перших же подій (мова про Іловайський котел) штаб розбігся, а хлопці залишилися, бо наказу про відхід не було. Штабісти так втікали, що покинули навіть штабний розклад, який згодом потрапив до бойовиків. Це також було шоком для нас усіх, бо коли закінчився «зелений коридор», багатьом із батьків дзвонили сепаратисти, ображали та погрожували. У тих документах була вся інформація про бійців – телефони, домашні адреси, де працюють батьки, усі досьє. Проте ми вистояли.

Руслана Сугак

Руслана Сугак

Мій син, вийшовши із «зеленого коридору», два дні блукав полями, йому залишався один кілометр дійти до нашої сторони, але він підірвався на розтяжці. Друг Руслана не зміг нести його на собі, був малого зросту, пообіцяв повернутися по нього.  Коли по Руслана прийшли волонтери «Червоного хреста», то мого сина на місці вже не було. Згодом про нього було чути у лікарні Донецька. Потім сина вивезли у Ростов-на-Дону, у Луганськ повертали на роботи. Я жодного разу не мала з ним зв’язку, проте деякі волонтери бачили його живим.

Онучка впізнає тата на фото і каже, що він повернеться і принесе їй мішок цукерок

Лілія Іванова, мати Олександра Іванова
Сашка призвали до армії у 2013 році. Син служив в Дніпропетровській військовій частині А3750, 133 батальйон охорони та обслуговування. Він ніс контрактну службу на посаді особистого водія полковника Тарана В.М.

У 2014 році почалася війна. При виході із Дебальцевого, за словами полковника, авто було пошкоджене, а син був відісланий з офіцерським складом за лінію фронту. Я знайшла свідка, який казав, що мій син з поля бою не пішов, він відмовився і сказав, що чекає на командира.

Олександр Іванов

Олександр Іванов

Рік тому я випадково зідзвонилася зі своєю сестрою, яка живе у Росії. І вона мені сказала, що під час виходу українських військових із Дебальцевого на російському ТБ показували сюжети розгрому «дебальцевського котла». Там хлопці давали кореспонденту коментар. На запитання журналіста, чого вони зараз хочуть, один із хлопців відповів, що він хоче додому, бо в нього скоро має народитися дитина. На той час у сина мала з’явитися на світ донька, його дружина була на восьмому місяці вагітності. У титрах сюжету було вказано – «Олександр Іванов». Це був мій син, я вірю, що він живий. Його донечка, якій зараз 2,8 рочки, впізнає його на фото і каже, що тато повернеться і принесе їй мішок цукерок.

Минув уже 1241 день, як ми не знаємо нічого про Андрія

Людмила Мирончук, мати Андрія Маркіна
Мого сина призвали до армії у травні 2014-го. А у серпні вони вже стояли під Іловайськом на блокпосту 4004, мали наказ триматись до кінця. Командири їх кинули, а вони залишились одні, не могли додзвонитися до своїх начальників. Коли їм інші говорили кидати блок-пост і йти, хлопці відмовилися, тому що не могли порушити наказ.

Андрій Маркін

Андрій Маркін

Спочатку їх захопили російські війська, добу вони були у них у полоні. Згодом віддали чеченцям і на третю добу вони потрапили до донецького козачка по кличці Батя – Юрія Сафроненка. У полон взяли 16 чоловік. 31-го серпня о 19:07 він передзвонив додому і сказав, що потрапив у полон. З його телефона дзвонили всі хлопці, потім апарат опинився у зоні недосяжності. Пройшов вже 1241 день як ми не знаємо про нього нічого.

Я знаю,  що хлопців відвезли у якесь місто, сфотографували, показали їх 2 вересня 2014 року у сюжеті по російському НТВ. Потім сім чоловік відпустили, а інших залишили.

У Андрія є дочка та син, на момент взяття його у полон донечці було лише три місяці.

Я знайшла двох людей, які підтвердили, що мій син живий

Інна Думчик, мати Ярослава Думчика
Ярослава призвали до армії  ще 22 квітня  2013 року. Спочатку він служив у «Десні» (169-й навчальний центр Сухопутних військ Збройних сил України, підпорядковується безпосередньо командуванню сухопутних військ – «Главком»), через півроку його перевели у військову частину у Черкаське Дніпропетровської області. Звідти його і направили в Іловайськ. 26 серпня 2014 року ми спілкувалися востаннє, потому він зник.

Ярослав Думчик

Ярослав Думчик

Востаннє він зателефонував нам 8 грудня 2014 року, він був уже в полоні. Йому дали менше хвилини,  сказав, що їх готують на обмін. Коли я пробила номер телефону, з якого він дзвонив, то дізналася, що син у Свердловську Луганської області, на кордоні з Росією. Є чоловік, який бачив його у полоні у місті Сніжне у 2014 році. Дмитро був там до початку жовтня 2014-го, а потім їх вивезли. Згодом у Свердловську я знайшла двох людей, які підтвердили, що дійсно був такий хлопець серед українських військових. Їх нібито готували до обміну, але через декілька днів за ними приїхали і відвезли у бік Росії. Думаю, що він у в’язниці, на території Російської Федерації.

Ярослав був найменший у нашій сім’ї, але пішов служити, ні від кого не ховався, а жодні пошукові роботи не ведуться. Шукаємо полонених тільки ми, їхні родичі.

Труп №732 похований у Дніпрі, без нашого відома могилі присвоїли ім’я нашого сина

Марина Рубан, мати Дмитра Рубана
Дмитро працював на заводі, а 14 квітня 2014 року був призваний військкоматом у Кіровограді (тепер Кропивницький) і відправлений до Дніпропетровської області (місто Черкаське Новомосковського району – «Главком»), син там проходив службу ще до війни. Вони брали участь у військових навчаннях, які тривали 40 днів. Коли до нових виборів президента залишалося днів десять, хлопців попросили почергувати на дільницях, а після цього їх уже не відпускали.

Дмитро Рубан

Дмитро Рубан

У травні за наказом вони охороняли державний кордон у селищі Лисичанське(Луганська область – «Главком»).  Всього жаху, який там відбувався, син мені не розповідав, але я розуміла вже… Син говорив, що була можливість відмовитися, але він залишився служити Україні. Все повторював: «А хто ж Батьківщину захищатиме?». З травня по липень Дмитро охороняв кордон, потім на тиждень їх відпустили додому, далі знову відправили в Іловайськ. Останній його дзвінок — 28 серпня 2014 року, тоді він не хотів мене засмучувати, говорив, що все нормально.

Україна поховала мого сина. Згідно із даними ДНК-дослідження виявлено збіг 99,99% знайденого на Донбасі тіла із зразками батьківського ДНК. Але опис 11 зубів не сходиться із даними медичної картки сина, також не збігаються параметри тіла, зріст.

Як можна вірити, що це Дмитро?

Труп №732 похований в Дніпрі, без нашого відома могилі присвоїли ім’я нашого сина. Ми просили скасувати це. Спочатку у нас були листи від СБУ про те, Дмитро, що знаходиться у полоні, а пізніше нам пришили цей труп і від нього неможливо вже відірватися.

 

 

джерело

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Inline
Inline